Наталія Хмеларжова

Під час терапії людина знаходиться в повній свідомості. Вона знає, де вона і що з нею відбувається. Під час сесії ми опрацюємо фундаментальну проблему, яка вас найбільше хвилює.

За допомогою цілеспрямованих запитань я підведу вас до справжніх причин проблеми, які ми разом опрацюємо. Ми також розглянемо основні відносини, які є причиною більшості негативних програм.

Терапія може вирішити будь-яку фізичну чи психологічну проблему. Наприклад, ми можемо вирішити – стосунки, хвороби, гроші, секс і сексуальність, тіло, прощення, травми, такі як зґвалтування, напад, смерть, розрив, внутрішня порожнеча, вигорання, втрата сенсу життя, ревнощі, сценічний страх, погане матеріальне становище, низька самооцінка тощо.

Терапія підходить всім, хто має намір вирішити свої проблеми.

Практично кожна проблема може ефективно вирішитись але тільки за умови:
- Я УСВІДОМЛЮЮ, що у мене є проблема, і я налаштована/ий АКТИВНО їх вирішувати;
- Цей метод не підходить людям, які вживають психотропні препарати, снодійні препарати, а також людям з нестабільною нервовою системою. При тривалому прийомі психотропних препаратів емоції сильно пригнічуються і терапія не настільки ефективна, тому що працюємо в першу чергу з емоціями.

Цей метод також підходить для дітей.

Терапія не підходить для тих, хто думає, що зміни прийдуть самі по собі, не докладаючи зусиль.

Терапія та її метод спрямовані на досягнення мети зустрічі, причому для різних людей це може потребувати різного часу — комусь достатньо пів години, а іншому може знадобитися 3–4 години. Протягом цього часу ми можемо обговорювати як актуальні проблеми, так і базові стосунки та тему, яка є для вас важливою.

Зазвичай для вирішення поточної проблеми достатньо одного сеансу (3 години). У той же час ми також розглянемо основні відносини, які є причиною більшості негативних програм, які впливають на вас.

В рамках терапії ви також отримаєте матеріали (процедуру) для вирішення хвилювань, якими потім зможете користуватися самостійно.

Через певний час ви можете повторити терапію, якщо є складна проблема, з якою ви не знаєте, як впоратися, або вам потрібна допомога для її вирішення.
Терапію можна повторити, навіть якщо вам потрібно уточнити, чи правильно ви працюєте над собою чи над конкретними сферами свого життя.

Моя мама завжди говорить мені, що я повинна бути сильною.
Коли мені важко - вона відразу каже: “Не перебільшуй, іншим ще гірше.”
І кожного разу я наче стискаюся всередині. Мені боляче, мені хочеться, щоб мене просто почули.
Я відчуваю сум, роздратування і провину водночас.
Я намагаюся не реагувати, думаю: “Вона не винна, вона теж не вміє інакше.” Але емоції не проходять.

І тоді я працюю з цими відчуттями за методом РУШ.

Я не аналізую, чому мама так каже, не шукаю раціональних пояснень.
Я звертаю увагу всередину - на своє відчуття образи й самотності.
Поступово відкриваю, що це не лише про маму.
Таке саме відчуття я мала ще в дитинстві - коли мене не слухали, коли я боялася, що моя думка неважлива.

Коли це спогадне відчуття пропрацьовуємо - емоційна хвиля стихає.
Зникає біль, залишається спокій і ясність.

Тепер, коли мама знову каже: “Не перебільшуй”,
у мене всередині - тиша. Я не стискаюся, не злюся.
Я можу просто відповісти:
“Мамо, мені зараз не треба порада. Мені просто потрібно, щоб ти мене послухала.”

І вона вперше мене дійсно слухає.

“Раніше я реагувала автоматично - з дитячого болю.
Після опрацювання цей заряд зник.
Мама не змінилася. Але я змінилася - і саме тому наші стосунки стали іншими.
У цьому і суть методу РУШ: ми не намагаємося виправити інших, ми звільняємо свої емоційні реакції і життя саме стає спокійнішим.”

Я багато працюю. Часто залишаюся довше, беру відповідальність, думаю наперед.
Але коли приходить момент визнання - ніхто цього не бачить.
Керівник робить зауваження, колеги мовчать. І в мене всередині піднімається хвиля:
“Я не достатньо хороша. Знову.”

Я відчуваю образу, розчарування, суміш злості й болю. Іноді навіть хочу просто все кинути.

З методом РУШ я не розбираюся, чому інші не цінують але йду в це відчуття:
“Я - не достатньо.”
І поступово згадую ситуацію з дитинства, коли дуже старалася, але мене не похвалили.
Саме там ця емоція “застрягла” в мені.

Коли я в терапії прожила її знову але свідомо, я вперше відчула спокій.
Тепер, коли на роботі хтось не оцінив мій внесок - у мені тиша.
Я більше не потребую схвалення, щоб знати, що я варта.

І цікаво: люди почали ставитися до мене з повагою самі собою.

Коли я дивлюся на інших жінок  мені здається що вони кращі.
Краще виглядають, успішніші, більш упевнені.
Я усміхаюся, але всередині - маленький стиск у грудях:
“Я недостатня. Мене не побачать.”

Працюємо з цим через метод РУШ.

Відчула, де саме це живе в тілі - у грудях, у шлунку.
І раптом сплив спогад:
я в школі, стою перед класом, учитель хвалить іншу дівчинку, а мене ні.
Тоді я вперше відчула, що я “гірша”.

Коли я дозволила цьому відчуттю проявитися і зникнути - ніби частинка мене зцілилася.

Зараз, коли я бачу красиву або успішну жінку я щиро радію.
Я більше не змагаюся.
Я просто знаю: я - я. І цього достатньо.

Я доросла, впевнена, можу багато але коли треба вийти і сказати щось перед людьми - параліч.
Серце стукає, руки холодні, думки зникають.

Під час РУШ ми знаходимо тілесне відчуття - і з’явився образ зі школи: коли я відповіла біля дошки, а клас засміявся.
Тоді тіло вперше пережило сором і сильне приниження.

І з того моменту мозок зберіг сигнал: «Публічність = небезпека»

Коли ми пропрацювали ту сцену - страх зник настільки, що тіло почало реагувати спокоєм.
Тепер виступи не викликають паніки і вперше з’явилося відчуття: «Я можу. І я маю право бути почутою.»

У компанії друзів або на роботі я говорю і ніби стаю невидимою.
Люди перебивають, не помічають, ігнорують.
І кожен такий момент болить сильніше, ніж сама ситуація.

Під час терапії стало видно:
перший раз я це пережила в дитинстві, коли мене не слухали вдома.
Коли говорили замість мене.
Коли мої думки вважали “недостатньо важливими”.

Усередині утворилась установка: Мій голос не має значення.

І я сама несвідомо почала поводитись так,
щоб це підтверджувало - говорити тихіше, вибирати слова, вагатися.

Після опрацювання того старого болю голос став міцнішим - люди почали слухати.
Бо я нарешті сама повірила, що маю право звучати.

Я знайомлюся з новими людьми, але як тільки хтось проявляє до мене справжній інтерес - я відступаю.
Всередині з’являється тривога: А раптом мене знову зранить? 

Серце хоче близькості,
а тіло реагує страхом ніби це небезпека.

Під час РУШ виявилося, що ця реакція вперше з’явилася в дитинстві, коли я пережила момент емоційного відкидання: коли мої почуття знецінювали або коли я так і не отримала підтримку, на яку чекала.

Тіло зберегло урок: Близькість = біль.

Коли ми опрацювали той первинний досвід, страх розчинився.
І вперше стало можливим будувати стосунки не з тривоги, а з відкритості.

Я знову опинилася у стосунках, де мене не чують,
де мої почуття знецінюють,
а мої межі - це щось, що партнер постійно обходить.

І що найстрашніше - це вже не перший раз.
Я змінюю людей, а сценарій повторюється.
І я думаю: Чому саме такі партнери приходять у моє життя?

Під час терапії РУШ стало видно те, що логікою не побачиш:

Колись у дитинстві я засвоїла:
любов = старатися за двох; 
любов = терпіти, чекати, доводити; 
любов = заслужити.

Це був досвід від значимої людини - мами, тата або когось, від кого я залежала емоційно.
Не тому, що вони були “погані”, а тому, що самі мали свій біль, свої межі, свою холодність.

Я не отримала стабільного відчуття: Мене можна любити просто так.

І доросле життя почало відтворювати знайоме:
магнітом притягувались партнери, які підтверджували старий сценарій: борись, чекай, доводь, заслужи.

Нарцисичні, емоційно холодні, дистанційні - саме ті, з ким моя підсвідомість відчувала «знайому форму любові».

Під час роботи методом РУШ ми пішли в те перше дитяче відчуття, де любов була пов’язана з боротьбою.
Ми зняли з нього біль, повернули моєму тілу переживання безпеки та значимості.

І після цього сталося щось дуже цікаве: я перестала “впізнавати” таких партнерів як привабливих.
З’явилися інші люди - теплі, спокійні, глибокі.
І я вперше змогла відчути себе в стосунках не маленькою, що старається, а дорослою, яку люблять взаємно.

Бо коли всередині змінюється відчуття «я гідна любові»,
- ззовні змінюються люди, яких ми вибираємо.

Мій партнер кілька разів збрехав мені. Я плачу, мені боляче, мені шкода і себе, і наші стосунки.
А у відповідь бачу лише розгубленість і нерозуміння: «Чому ти так реагуєш? Навіщо робиш трагедію?»

І як завжди, ситуація перетворюється на сварку.

Так, він збрехав - це факт. Але ті сильні емоції, які здіймаються всередині мене - злість, тривога, страх, розпач - живуть не в ньому, а в мені.
І вони з’являються не вперше. Вони переслідують мене у різних ситуаціях.

Усі наші негативні емоції мають свій початок - момент у минулому, коли вони виникли вперше.

Метод РУШ працює саме з цими почуттями: допомагає знайти їх корінь,
перепрожити його і зняти з нього заряд, який керує теперішнім життям.

…Після пропрацювання цього почуття чоловік знову збрехав.
Але всередині - тиша. Ніякої паніки, сліз, агресії чи болю.
Я добре знаю, хто я є, і чітко розумію, як хочу, щоб зі мною поводилися.

Я змогла спокійно, без звинувачень і істерик, пояснити, що для мене важливо, як я бачу чесність і повагу у стосунках. І вперше у нас з’явився простір для дорослої розмови.

Опрацювавши неприємні відчуття, я не дала партнеру “дозвіл” і далі брехати - навпаки, я перестала реагувати старою болючою реакцією.
Але я не змогла змінити його вибір, він не перестав брехати.
Зате я звільнила себе від болю і дала нам обом шанс чесно подивитися на ситуацію і вирішити її конструктивно.

Коли я пропрацьовую біль - я не виправдовую поведінку іншої людини
і не відмовляюся від своїх поглядів.
Я просто перестаю реагувати автоматично і починаю бачити нові можливості, яких раніше не помічала.

Ті важкі емоції, які я відчуваю - мої.
І тільки я можу їх зцілити.